Зі збірки "AVE, Маріє!"
(Подаємо за виданням: Надія Кметюк "AVE, Маріє!". – Коломия: Вік, 1998 – с. 25-34)
Автоепіграф
О Маріє, Ти плачеш... А в синіх просторах
Вже архангели просять Тебе: возрадій!
Ти — воплочена Милість, я — ніжність й покора —
Простягаю до Тебе долоні надій.
БОГ Є ЛЮБОВ. РІЗДВО
О Різдво! Розпроміниться серце
Від Пречистого ймення: Любов.
Божа ласка і радість проллється
В тишу рідних домівок й церков.
Над вселенною — голуб надії —
Богодух. Над Христом — янголя.
Породілля крізь сльози радіє.
Пеленає святе Немовля.
Між зірками вчувається: АVЕ —
Чисте лоно Твоє і святе...
Коронація Божої слави —
Хай Дитятко Господнє росте!
О гармонія світла й молитви!
У сльозинці душі — промінець.
Бог прийшов, щоб весь світ возлюбити,
А Любов — це найвище з мистецтв!
***
Зірки посипались додолу,
Цілують Ангели сніги.
І заквітчавши душу кволу,
І затопивши береги,
Благословенна Небесами
Велика радість, мов ріка,
Тече Господніми світами –
В свічках, в молитвах та в зірках…
Прекрасні квіти на морозі:
Сапфір, рубіни та янтар
І перли, перли – срібні сльози
На Золотий падуть Вівтар.
О Небо!.. Небо, мов просфора,
Сьогодні ділиться на всіх.
О, душе бідна!.. Душе хвора!..
Молись Добру! Молись Красі!
Сніги… Дороги… Мрії сині…
Святиться звіздами Різдво.
Блаженні ті, що плачуть нині, -
Прийшов, прийшов на землю БОГ.
ХРИСТОВІ
Альфа і омега християнства.
Істина, дорога і життя.
Серця і душі моїх багатство —
Дівою народжене Дитя.
Я візьму Його із рук Мадонни —
Таємниче, світле, неземне,
Що зійшло у світ з святого лона
Й святістю наповнило мене.
О! Блаженство! І вже слів не треба.
Бо душа молитвою стає,
Я щаслива! В мене стільки Неба!
Хай святиться в нім ім'я Твоє!
***
«Камінь, що в мене кидають,
В чорнозем душі своєї ловлю.
Ростуть ломикаменем квіти —
Люблю Вас, Люблю Вас. Люблю».
о. Ярослав Лесів
Моя душа — як цей різдвяний сніг,
А серце — наче свічечка пречиста.
Святиться ніч... Тремтять святі вогні.
Вже моляться небесних сфер хористи.
І разом з ними молиться душа:
Ще хвилька, і зійде з Небес Спаситель!
І я заплачу квітами в віршах,
І буду всіх, як Він — ХРИСТОС, любити!
ХРИСТОВІ
Хай не буде, не буде сумна
Нова радість, яка не бувала.
Помолюсь на Дитятко... У снах —
Білий Янгол і зорі — хорали.
У литаври молитвенні б'є
Пріснотиша, різдвяна і сніжна.
Людська доня Тобі віддає
Зі сльозою повінчану ніжність...
«О, не плач, моя рідна! Не плач! —
Богородиця тихо промовить, —
З болю свічка горить! Не зола.
А над свічкою — безмір Любови!»
***
О дерево життя!.. Немов в колисці
Вселенна нині: народився БОГ!
Різдво! Пройшли віки — іконописці,
А вічною лишилась лиш Любов.
У Вифлеємських яслах — Серцевндець,
Пречиста Діва плаче, як й колись...
І серденько не може не молитись,
Бо в ньому радість з болем обнялись.
Воплочене Господнє Слово й Ласка —
Предвічний БОГ — маленьке Дитинча.
Не гасне з золотої диво-казки
Молитвою голублена свіча.
Іду по тернах... І несу ту свічку.
Над долею — Всевишнього покров.
І знов читаю на ХРИСТОВІМ личку
Високе милосердя і Любов.
МОЛЬБА
О Маріє, Ти плачеш?.. Я знаю ці сльози...
Чистота чистоті сповідається знов.
І різьблена терпінням, і бита морозом —
Я читаю в очах Твоїх вічну Любов.
О Маріє, Ти плачеш... Господнє Дитятко
Пеленають молитви Твої і мої.
Пастушки розплітають віночки колядок.
Моє серденько ж плаче співзвучно з Твоїм.
О Маріє, Ти плачеш... А в синіх просторах
Вже архангели просять Тебе: возрадій!
Ти — воплочена Милість, я — ніжність й покора —
Простягаю до Тебе долоні надій.
О Маріє, Ти плачеш... Неначе просфора,
Божа радість поділена нині на всіх.
Ще ніщо не віщує страждання і горя...
Усміхнися крізь сльози Господній Ясі!
***
Під тишею небесного склепіння
Пройшов пророк, нічого не втаїв.
Душа, різьблена болем і терпінням,
Перед Дитятком-Господом стоїть.
З волхвами поклоняється Дитяті:
Хто вірував і йшов, той вже — блажен.
В стаєнці — не в хоромах, не в палаті
Небесний ангел тишу береже.
Тремтять у тиші спогади болючі,
З Маріїних очей сльоза паде.
Благословен Твій біль! І Він — Грядучий
В ім'я Любови й Правди до людей!
МАТЕРИНСТВО
І Твоя сльоза, смиренна і солона,
Схрестила в тиші землю й небозвід,
Як плід Святого Духа й Твого лона
Благоволінням Неба сходив в світ.
А Ти Любов'ю Сина сповивала.
Розтанув Материнський біль і крик.
Полились з Неба янгольські хорали,
І Бог-Отець дививсь на Вас згори.
Дитинна радість сповнювала груди:
ХРИСТОС прийшов, щоб дати всім Життя!
Всемилістю відлунювало чудо
Господнього Його серцебиття.
Як найніжнішу Ніжність, Немовлятко
Горнула я, тулила до грудей...
Гойдала тишу музика колядок —
Святої ночі зроджувався день...
II
Матусенько моя, печальна сарно,
Голубко тиха, хвора і сумна...
В Твоїй світлиці — лагідно і гарно,
Бо нині Божий Син прийшов до нас.
Ти навколішках молишся і плаченій.
Я знаю: просиш щастя не собі...
Й Предвічний Бог у серденько дитяче
Приймає Твій святий, Твій вічний біль...
Свята ніч, тиха ніч 1998 року Божого.
***
Принеси мені свяченої водиці,
Таточку, будь ласка , принеси.
Я тихенько плачу... Мені сниться
Ангельських пісень квітуча синь.
Доброта Твоя, як білий ангел,
Промокне сльозу і кров із ран...
Вчора – тиха ніч і Божий Агнець,
Нині – Водохрестя, мій Йордан.
О, яка ж то милість доокола,
І високе сонце – в небсах.
Добре, що молитва – понад болем!
Від Отця летить до Сина Птах.
Принеси мені свяченої водиці,
В водохресну днину принеси.
Чуєш: люд хрещений веселиться –
В білих шатах йде Господній Син.
І душа із Господом в єднанні,
Чистою луною глас Отця.
Божий Син хрещається в Йордані,
Щоб надію дати всім серцям.
Серденька мого удари хворі
Коронує Голуб-Богодух,
І злітають ввись пісні прозорі –
Хай ніколи з горя не впадуть!!!
Надія Кметюк,
Коломия, Україна
Надія Кметюк (нар. 1961р.) - авторка поетичних збірок “Божі очі” (1996) та “Ave Маріє” (1998), лауреатка премії ім. М. Підгірянки в галузі літератури та мистецтва обласного товариства “Просвіта”.
Нещодавно вийшла друком збірка вибраних творів поетеси:
Надія Кметюк. Молитви Надії: духовна поезія. — К: Лелека, 2012. — 64 с. — іл.
Ця тяжкохвора жінка мешкає зі старенькою мамою у містечку Коломия на Івано-Франківщині. Вже багато років Надія не виходить із дому, ув’язнена хворобою... проте у світ, ніби птахи Божі, полетіли її вірші.
З дозволу авторки розміщую в мережі її твори. Сама Надія не вміє користуватися комп’ютером.
Добре слово - надихає, окрилює і підтримує. Якщо ви захочете написати цій людині, надіслати їй листівку до свята, підтримати морально або матеріально, опублікувати її твори в часописі, альманасі чи на інтернет-ресурсі, пишіть на мій мейл zorianazhyvka@ukr.net і я надам Вам її домашню адресу.
ЗЖ
Прочитано 12973 раза. Голосов 15. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Простой вопрос. - Eduard Schäfer Как-то я восстановил контакт со своим родным отцом, у которого рас-
тёт дочь, от другой жены, но которая собственно является моей сест-
рёнкой,и Вика ( т.е. сестра ) в ответном письме, узнав, что я христианин, задала вышестоящий вопрос.
Долго я рассуждал, как правильно ей ответить, писал разное, набросал полное мусорное ведро бумаги и всё же не был доволен своим ответом.
Спустя некоторое время, успокоившись я внутренне помолился и вдруг...
Это стихотворение " пошло " само собой, и сестрёнка в конечном итоге
так же осталась довольна этим ответом.
Поэзия : Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
